Огляд Resident Evil Requiem
Capcom сьогодні — це справжній локомотив ігрової індустрії, і це не випадковість. Після того, як Resident Evil 7 перезавантажила серію, японці ніби впіймали нескінченний драйв, видаючи один крутий реліз за іншим протягом цілого десятиліття. Така серія перемог додала розробникам неабиякої сміливості, результатом якої стала Resident Evil Requiem. Це гра-максималіст, куди втиснули стільки контенту, що будь-яка інша студія розділила б це на два окремі проєкти й продавала б за повну ціну.
Складається враження, що Capcom створювала Requiem як «вхідний квиток» для новачків. У 2026 році Леон Кеннеді вже став попкультурною іконою, здатною залучити нову аудиторію, тому розробники вирішили показати їм усе найкраще, що є у франшизі, в межах однієї гри. Але не хвилюйтеся, ветерани серії теж будуть у захваті — кількість моментів, що змушують вигукувати від подиву чи жаху, тут зашкалює.
Паралельні стежки
Початок гри може здатися оманливо повільним. Нас знайомлять із Грейс Ешкрофт, агенткою ФБР, чиє звичайне розслідування в готелі швидко перетворюється на справжнє пекло. Гра не тягне час: майже одразу ви опиняєтеся в епіцентрі подій, де атмосфера густа, як кисіль, а перша зустріч із потворою, що колись була людиною, виглядає неймовірно кінематографічно.
Сюжетна лінія Грейс — це класичний survival horror у найкращому його прояві. Локації вражають деталізацією, а ігровий процес змушує згадати коріння: ми постійно повертаємося назад, шукаємо дивні ключі та відчуваємо себе беззахисними, бо десь поруч завжди тиняється невразлива та величезна істота.
Може здатися, що схема «знайди ключ — обійди монстра» застаріла, але завдяки магії RE Engine це працює бездоганно. Картинка настільки плавна й реалістична, що процес виживання тримає в напрузі до останньої секунди.
Проте, як тільки ви звикаєте до вдумливого темпу Грейс, гра різко змінює правила. У гру вступає Леон Кеннеді. Забудьте про недосвідченого копа чи супергероя-акробата. У Requiem Леон — це втомлений ветеран, такий собі «КеннеДІД», який не має часу на розмови й просто ламає ворогам хребти.
За Леона гра перетворюється на драйвовий зомбі-бойовик. Його арсенал — рай для любителя зброї, а рухи настільки відточені, що кожне добивання виглядає як жорстокий танець під акомпанемент хрускоту кісток. Якщо Грейс намагається вижити, то Леон сам є загрозою для всього живого (і неживого).
Між жахом та екшеном
Неймовірно, але Capcom вдалося органічно поєднати ці два різні стилі. Це не той хаос, що ми бачили в шостій частині, а вивірена зміна динаміки.
У Грейс ми маємо чистий хорор з обмеженими ресурсами, стелсом та загадками. Можна грати як від першої, так і від третьої особи (хоча перший варіант може бути занадто інтенсивним для вестибулярного апарату). Її зброя — це дефіцит, а ніж — лише тимчасовий захист.
Натомість за Леона гра наближається до стилістики Devil May Cry. За кожне вбивство нараховуються бали, і чим ефектніше ви це робите, тим більше очок отримуєте. Ці «дивіденди» можна витратити у знайомого за четвертою частиною торговця на апгрейди, набої чи нові модулі для зброї.
Цей контраст працює ідеально. Коли ви виснажуєтеся від хованок у шафах за Грейс, гра дає вам Леона, щоб ви могли просто випустити пару й рознести натовп зомбі на шматки.
Окремо варто згадати ворогів. Місцеві зомбі — це не просто мішені. У них залишилися проблиски людської свідомості. Наприклад, ви можете зустріти монстра-прибиральницю, яка за інерцією намагається відмити підлогу від крові. Такі деталі роблять світ гри напрочуд моторошним і «живим».
З’явилися і нові виклики: зомбі з вогнепальною зброєю, які стріляють хаотично через судоми, та швидкі монстри з роздутими головами-пухлинами. Це змушує постійно змінювати тактику та економити дефіцитні набої до револьвера.
Крафт та технічна частина
Система створення предметів стала глибшою. Грейс тепер збирає біоматеріали та проводить дослідження через мінігру з геномом. Це змушує вас буквально порпатися в трупах заради нових рецептів, що додає грі похмурого реалізму.
У Леона ж фокус на модифікації зброї. Прокачка відчувається фізично: до кінця гри ви стаєте справжньою машиною для вбивства.
Що стосується оптимізації, то Resident Evil Requiem — це справжній взірець. Рушій RE Engine продовжує демонструвати дива: гра виглядає розкішно і при цьому працює стабільно навіть не на топовому залізі. На потужних відеокартах (як-от 5070 TI) можна розраховувати на захмарний FPS з увімкненим трасуванням променів у 2K роздільній здатності.
Підсумок
Resident Evil Requiem — це справжній тріумф. Можна було б дорікнути Capcom у спробі всидіти на всіх стільцях одночасно, але вони впоралися. Це гра, що збирає в собі все найкраще за 30 років існування серії: від тягучого саспенсу перших частин до вибухового екшену пізніших ітерацій.
Якщо це і є «реквієм» серії, то він звучить не як прощання, а як переможний гімн. Це обов’язковий досвід для кожного, хто любить якісні ігри.